У місті, де вулички звикли до тиші, а світанки пахнуть вугільним пилом і кавою з автозаправки, жила жінка. Її звали Олена, і в неї було життя. Своє, звичайне, без надмірних прикрас. Вдень — бухгалтерія в офісі з лінолеумом, вечорами — серіали, рідкісні телефонні дзвінки від дорослого сина з Харкова, нескінченні побутові ритуали. Але була в ній одна частинка, що ніколи не забувала себе. Та частинка, яка вночі іноді нагадувала про себе теплом у животі й легким стисканням десь у глибині тіла. Її бажання були нестерпно живими.
Одного разу, розчарована черговою «жіночою розмовою» на роботі про котлети, борги та мігрені, Олена відкрила ноутбук. Їй хотілося чогось справжнього. Не любові, ні. Їй хотілося приглушити шепіт всередині себе, дати відповідь тому голосу, що вже роками дратівливо повторював: «Ти все ще жива». І тоді вона наважилася. Без пошуку по категоріях, без фільтрів за брендами — просто інтуїтивно клацнула на зображення купити жіночий вібратор. Він був бузковий. Гладкий. Незграбно милий. Без обіцянок. Без рекламних обгорток. Просто вібратор.
Він прийшов через два дні. Кур’єр, схожий на її племінника, передав непримітну коробку. У ній не було нічого кричущого. Трохи пластику. Інструкція. Кабель для зарядки. І цей предмет — мовби з майбутнього. Олена не знала, з чого почати. Вона спершу поклала його у тумбочку, серед кремів і старих заколок. А вже ввечері, коли будинок затих, вона дістала його, мов витягла із себе щось забуте.
Вібрація. Спочатку ледь чутна, десь на рівні вушного шелесту. Потім — глибше. І все тіло, яке роками знало лише звичку, відгукнулось. Це не був вибух. Не феєрверк. Це була розмова. Справжня. Її тіло не кричало — воно слухало. Її тіло вперше за довгий час зосередилось на собі, не на списках покупок, не на вимкнутій прасці, не на ображених словах з минулого.
Вібратор від секс шоп XL був простий. Ніяких блискучих функцій, які треба вивчати тижнями. Одна кнопка — як одна відповідь. Його форма була ніби створена для того, щоб вписатися в жіноче тіло без боротьби, без насилля. Олена не поспішала. Її пальці ковзали по пластику, що вже був теплим. Тіло розцвітало повільно. Її стегна тремтіли не від збудження — від вдячності. За те, що можна. За те, що дозволено.
За кілька днів вона почала чекати вечора. Не заради розслаблення. А заради себе. Інколи вона включала музику. Інколи — ні. Але завжди було світло. Бо їй більше не хотілося ховатися. Її внутрішній голос більше не шепотів — він муркотів.
Місто Добропілля не змінювалось. Люди так само курили біля під’їзду, сперечались про політику, лагодили паркани. Але Олена тепер усміхалась частіше. І коли її колега у п’ятницю сказала щось про старість, Олена відповіла:
— Старість — це коли перестаєш шукати нове. А я тільки почала.
Вібратор — той самий бузковий — став частиною її життя, як теплий плед, як улюблена чашка. Вона більше не шукала чоловіка. Не тому, що не хотіла. А тому, що навчилась бути чесною. Навчилась приймати себе.
І, можливо, десь на іншому кінці міста хтось зараз відкриває той самий сайт sexshop-XL.com.ua. І бачить новий колір. І думає: «А чому б і ні?» І хтось, як Олена, дізнається: іноді достатньо одного натискання, щоб повернутися до себе. Не до когось. Не до чиїхось очікувань. До себе — справжньої.