• Головна
  • Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве
16:03, 19 лютого 2018 р.

Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве

У цей день вони вітають один одного з Днем народження та мовчки вшановують побратимів, які назавжди залишилися в дебальцевському снігу. Десять днів 26 правоохоронців під обстрілами до останнього утримували відділ міліції, вивозили поранених та загиблих, ділилися з жителями продуктами. За цей час вони навчилися ходити в розвідку, знешкоджувати ДРГ та вибиратися із засідки. Жодного разу не тримавши у руках щось потужнішого за автомат, знищували ворога з вогнемету і разом з військовими тримали оборону біля зеніток.

Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-1

До третьої річниці виходу українських сил з оточення у Дебальцевому ми зібрали спогади правоохоронців, які брали участь у бойових діях разом з військовослужбовцями.

Сергій Князєв, голова Національної поліції, тоді – заступник начальника поліції Донецької області:

«Я прибув до Дебальцева з штатним підрозділом і приданими силами УМВС з метою активізації протидії сепаратистам, терористам і затримання членів незаконних військових формувань. В тодішнього начальника Дебальцевської міліції, нині покійного Євгена Юханова, незадовго до того народилася дитина, яку він майже не бачив, і я відпустив його на тиждень до родини. Тож деякий час я керував Дебальцевським райвідділом.Але мова не про мене.

Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-2

Почну змайор Микола Баулов. Старший дільничний, підлеглий Радченка. До наших позицій підійшов ворожий загін, чеченські бойовики. Міліціонер, який стояв на варті, злякався і не стріляв, аби попередити своїх. Порятував усіх, і міліціонерів, і цілий взвод солдатів 128-ї бригади, майор Баулов, рострілявши впритул ворога з кулемета! Той бій ми виграли, поклали купу російських солдатів-чеченців.

А оперативники Віталій Прядко і Артем Кладько в складі нашої розвідгрупи заарештували в Дебальцеві 24 сепаратистів.

Заслуговує на окрему увагу й Андрій Труш, старший дільничний, капітан міліції. Так цей капітан у Вуглегірську був єдиним представником української влади: видавав людям різні довідки, женив-хрестив і т.д. У місті зявилося багато сепаратистів, сам він не міг з ними впоратися, і ми приїхали на допомогу. Так і познайомилися з Андрієм. Ніколи не забуду картинку: порожнє Вуглегірське відділення міліції, біля нього стоїть кулеметна амбразура, кулемет і сам капітан у будинку… Прийшов на роботу – поставив кулемет, іде додому – забирає… Ночами його теж будили, коли допомога була потрібна людям. І от коли почалися активні бойові дії, з Трушем зник зв’язок. Ми поїхали під прикриттям танка та БТР його забирати. Та до Труша ми так і не доїхали. Танк, який нас прикривав, ворог підірвав. Від прямого влучання ПТУРа башню танка відкинуло на кілька метрів, екіпаж загинув. Ми зайняли кругову оборону, далі відступили. Словом, до Труша не дійшли метрів 300. Так він опинився в оточенні, два тижні ховався в підвалах. Усі цивільні знали, хто він, але ніхто його не здав. Вийшов він до нас на блокпост у Мар’їнці через Донецьк під чужими документами».

В’ячеслав Аброськін, перший заступник голови Національної поліції, тоді – начальник поліції Донецької області:

«Бойовики весь час обстрілювали місто з установок «град».З 24 годин на добу лише дві години перерва.Я залишався ночувати, ми з Євгеном Юхановим (начальник Дебальцевського міськвідділу міліції, загинув від рук терористів 10.02.2015 – прим.авт.) ночували в кабінеті. Його подвиг - це вивезені діти. Просто вивезти мало. Адже не було ні зв'язку, ні можливості організувати збір. Співробітники вночі обходили будинки, вказували точку збору, і на наступний день ми їх вивозили. Таким же чином ми вивозили і звичайних жителів, не можна сказати, що ми приїхали, кинули клич, і всі зібралися. Ні, це була велика робота з переконання людей».

Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-3

Юрій Буздуган, колишній співробітник Дебальцевського міськвідділу міліції, а зараз - поліцейський ГУНП в Донецькій області:

«Один раз нам прийшла гуманітарка, і ми з «Соколами» проводили колону з двох машин на пункт МНС для роздачі, і в цей момент почався обстріл гуманітарного конвою, всі повибігали з машин, я кажу Євгенію Георгійовичу (Юханову): «давайте в тунель». Він каже: «стій на місці, за нами ангели-хранителі, значить, за нас моляться і переживають»

Микола Баулов, дільничний офіцер Бахмутського відділу поліції:

«Ми займалися тим, що збирали по вулицях Дебальцевого трупи людей. Їх було багато. Ніхто їх не ховав, не оплакував, собаки рвали на частини. Жах. Такого по телевізору не покажуть. Ще жахливіше, коли з-під завалів доводилося діставати вбитих дітей. Коли снаряд потрапляв у житловий будинок, ніхто не виживав. В один із днів дістали відразу вісімнадцять убитих мирних громадян. У Дебальцівський міськвідділ міліції також потрапив снаряд від «Граду». Пробив стіну, підлогу і вибухнув. Вилетіли вікна, грати і двері, знесло дах. Колеги в цей час перебували у підвальному приміщенні».

Сергій Поповський, оперуповноважений управління карного розшуку, в 2015 році – звичайний ППСник:

«Ми з дільничним Миколою Бауловим, Ігорем Небабою, який був заступником начальника Дебальцевського міськвідділу, та Артемом Кладько, оперативним черговим потрапили у засідку у Логвиново. З-за зупинки несподівано виліз кулеметник. І почав обстрілювати машину. Вона вибухнула. Ми дивом встигли вискочити та впасти на сніг. Бойовики перевели вогонь на ЗІЛ, який їхав за нами. Обстріл тривав, ми пролежали біля траси до настання темноти, а потім повзком полями добиралися назад у Дебальцеве»

Артем Кисько, начальник управління карного розшуку ГУНП в Донецькій області, був поранений під час виходу з оточення:

«Наша міліцейська група, спрямована для виконання спеціальних оперативних завдань, прибула в місто восьмого лютого - якраз в той день, коли його оточили, за десять днів до окупації Дебальцеве. Нашим легковикам ще на під'їзді до міста перегородили шлях два «Уралу», з яких висипали військові з жовтими смужками скотчу на рукавах - такими маркує свій камуфляж українська армія. Неподалік від нас на дорозі ми побачили танк з українським прапором і вирішили, що це свої. Вийшли з машин, привіталися. Вони, ймовірно, теж вирішили, що ми свої, і поступилися шляхом нашим авто. Після чого їх техніка і бійці стали займати позиції в околицях.

Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-4

Про те, що це були російські війська, що маскуються під українські, ми дізналися, вже в'їхавши в місто. Товариші по роботі, тільки що догодили в засідку до таких «зеленим чоловічкам», повідомили нам, що це окупанти, які маскуються під ВСУ, які обстрілюють будь-який транспорт, що виїжджає з міста ...

Ми проривалися з Дебальцевого на світанку 19 лютого. Мене і пораненого військового офіцера поклали в малий легкоброньований тягач. І не встигли ми від'їхати від міста, як болванка снаряда влучила в його задню частину. Удар був потужним. Тягач встав. А незабаром, почувши, як хтось тупотить по броні над моєю головою, я вирішив, що, як то кажуть, «приїхали». Але водієві все ж вдалося зрушити з місця пошкоджену техніку. Через кілька годин ми, петляючи полями під безперервним обстрілом, вибралися до селища Миронівський, де поранених забирали «швидкі». Наш кулеметник на броні невтомно прикривав нас в дорозі.

Моїм колегам, які виїхали з військовими на КамАЗі, довелося вибиратися з оточення пішки. Старший дільничний Микола Баулов потім розповів, що водій «Уралу», що йде попереду автоколони, був поранений. «Урал» зупинився, і за ним вимушено зупинилася вся колона. Бойовики з засідки тут же відкрили по машинам шквальний вогонь. Наш міліціонер-водій Олександр Лаврушко був поранений в голову, інші не постраждали. Всі кинулися врозтіч. Дільничний Баулов зміг доповзти до посадки і кілька кілометрів пробирався до наших пішки. Зараз він працює в прифронтовій зоні. А Лаврушко досі на лікуванні - поранення виявилося дуже важким.

Я провів в госпіталях і на реабілітації сім місяців, але, спасибі лікарям, кисть мені зібрали по шматочках, тільки мізинця тепер не вистачає».

Олександр Лаврушко, міліціонер-водій:

«Дебальцеве запам'яталося мені пекельним холодом і почуттям постійної небезпеки. Ми жили на першому поверсі Дебальцевського міськвідділу міліції, готували їжу на вогнищі. Пару раз доводилося відстрілюватися від ворожих шпигунів навіть вдень. Окупанти фактично вже були в місті. Коли ми виходили з міста, нас обстрілювали з усього, чого тільки можна: «Градів», гранатометів, кулеметів. По нашому «Уралу» вдарили з кулемета. Куля прошила мою кевларову каску і розірвалася в голові. Я відключився. Отямився вже в лікарняній палаті в Києві. Півроку я жив з 20-сантиметровою дірою в голові, ледь затягнутою шкірою, під якою пульсував мозок. Коли рухався або лягав, здавалося, що мозок прорве шкіру і вийде назовні».

Подолавши кордон терористів, переживши найпекельніші дні та виживши під шквальним вогнем, вони не зламалися, не пасували та здалися…Бо є дещо важливіше, цінніше, дорожче…Мир та Дім! Саме ці два слова змушують цих поліцейських йти тільки вперед, щоб одного дня повернутися в рідні міста, нині окуповані загарбником.

Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-5
Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-6
Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-7
Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-8
Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-9
Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-10
Вихід з оточення – як це було. Спогади поліцейських, які відстоювали Дебальцеве, фото-11
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Добропілля #поліція
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
live comments feed...